О, Нікарагуа, край духмяних днів,
де вітер з моря шепче гімни в тіні,
там, де вогонь Масáя ⁴⁵ й досі жив,
і пісня в серці, наче лава, плине.

Там Омете́пе ⁴⁶ в озері, мов квітка,
розквітла між вулканів, наче вірш,
поетів край Рубе́н Дарíо ⁴⁷ з модернізму виткав,
та сандіністи ⁴⁸ не зробили б гірш…

Відважні люди, що боролись з тьмою,
з їх силою народ свій стяг здіймав,
одна звалилась диктатура під війною,
та інший образ над країною постав.

А раптом, як припинить правити один,
розвіється журби й негоди чорний дим…?