На березі, де сонце ніжно сяє,
де бірюза води змиває геть печаль,
Беліз — перлина, що красу являє,
і душу манить у тропічну даль.

Завжди вітри легкі тут шепотіли,
про пращурів, що зародили край,
Великих майя мрії в джунглях гомоніли:
«Веди народ, зірковий шлях впізнай…».

Барвисті рифи тут яскраві, мов корали,
що зберігають серця океан,
вони — той скарб, що манять, як дурман.

Белізе, ти – свободи спів,
твоя природа – чистий ідеал,
не край, а в інший райський світ портал!