Величний край, де сонце не згаса,
де гуаранí ⁶⁹ співучий струм лунає,
у серці Парагваю вічная краса,
що душу кожного з любов’ю обіймає.

Ма́те ⁷⁰ тече, мов пісня вічна давня,
холодний терерé ⁷¹ вгамує спрагу,
а Ітайпý ⁷² , мов енергійний подих травня,
дає країні силу, міць, наснагу.

Народ двомовний, мудрий у віках,
і загартований історією дух незламний,
і хоч нема тут моря на краях,
річки несуть до вічних мрій примарних.

О, Парагвай, – історія не випадкова,
попереду УСЕ… Спочатку було СЛОВО…